МІСТИФІКАЦІЯ ЛІТЕРАТУРНА

містифіка́ція літературна

• містифікація літературна

(від грец. μυστης — утаємничений та лат. facio — роблю, дію)

- літ. твір, свідомо приписуваний справжнім його автором іншому, реальному чи вигаданому, або стилізований під твір фольклорний. Від анонімного чи підписаного псевдонімом твору М. відрізняється тим, що з неї постає не тільки образ містифікованого автора, а й світ, що був органічним для нього у його справжніх творах. Своєрідною М. є використання підзаголовків, що відсилають читача до неіснуючого "джерела", знімаючи з автора відповідальність за зміст публікації — "До Ліцинія (з латинської)" О. Пушкіна; "Пророк" (з Байрона; пізніше — "З Ларри", "З Барб'є") М. Некрасова. Поширеним прийомом М. є видання нібито знайдених рукописів, щоденників, мемуарів, листів (роман "Манускрипт з вулиці Руської" Р. Іваничука). Класич. зразками М. стали опубл. 1760 — 1763 Дж. Макферсоном вірші й поеми, приписувані ним шотл. барду Оссіану; "Краледворський рукопис" і "Зеленогорський рукопис" В. Ганки та Й. Лінди; зб. "Гузла" нібито серб, оповідача І. Маглановича (1827), написана П. Меріме. Широко відомі М., приписувані В. Шекспіру (трагедія "Вортігерн та Ровена" У. Г. Айрленда, 1795); В. Скотту (роман "Уалладмор" В. Герінга, 1823) та ін.

Багато М. приписано вигаданим авторам: твори Козьми Пруткова (написані О. М. і В. М. Жемчужниковими та О. К. Толстим), п'єси акторки Клари Газуль (належать П. Меріме) тощо. Деякі М. приписуються істор. особам: Нінон де Ланкло — "Листи", написані Г. Уолполом; д'Артаньяну — три томи мемуарів (1701), написані Сандра де Куртілем і пізніше покладені А. Дюма-батьком в основу роману "Три мушкетери", та ін. У світ. л-рі М. є засобом полеміки, сатири, компрометації, жарту тощо. З'ясовуються М. шляхом текстологічного аналізу (див. Текстологія).

■ Літ.: Ланн Е. Литературная мистификация. М. — Л., 1930; Куприянов И Литературная мистификацня в "Аполлоне". "Радуга". 1970, № 2; Уайтхед Дж. Серьезные забавы. М., 1986.

В. Л. Смілянська.