ІДІОМА

ідіо́ма

• ідіома

(грец. ιδίωμα — особливість, самобутність)

- стійкий, неподільний, специфічний для кожної мови вислів, який виражає єдине поняття. За будовою І. — словосполучення (іноді речення), значення якого не пов'язане безпосередньо зі значеннями слів, з яких воно складається ("звести нанівець" — знищити). І. є наслідком багатовікової творчості народу, в ній виявляються самобутність мови, її нац. колорит. Вона властива лише одній мові, ін. мовами без порушення змісту здебільшого не перекладається [укр. "видно пана по халявах" — рос. "по Сеньке шапка"; укр. "ні слуху, ні духу" — сербохорв. "ni traga, ni glasa" ("ні сліду, ні голосу")]. При худож. перекладі І. однієї мови передають за допомогою І. ін. мови, прагнучи якомога точніше відтворити їхній зміст, зберегти образність і стилістич. забарвлення. Оскільки І. — продукт істор. розвитку мови, то може містити слова, що вийшли з ужитку ("запанібрата", "цур йому"). І. широко використовуються в худож. л-рі й публіцистиці.

В художній л-рі іноді вдаються до трансформації І. як до стилістичного прийому ("Робити з мухи слона" — перебільшувати і "робити з мухи слона, а потім продавати слонову кістку"). Як специфічні фразеологізми І. досліджується фразеологією.

♦ Вид.: Удовиченко Г. М. Словник українських ідіом. К., 1968.

А. П. Коваль.