АНАЛІЗ ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ

ана́ліз художнього твору

• аналіз художнього твору

(грец. 'ανάλυσις — розклад, розчленування)

- наукове витлумачення, логічно-понятійний спосіб розгляду худож. твору. А. х. т. здійснюється шляхом виділення у творі значимих елементів, розгляду кожного з них і відношень між ними. Традиційно в літ. творі розглядаються тема, проблема, ідея художня, композиція, сюжет, фабула, конфлікт, риси роду літературного і виду літературного, жанр, образи художні, характери літературні, образ автора, деталі художні, метр, ритм, підтекст і т. ін. Повноцінний А. х. т. поєднується з прийомами синтезу, що дозволяє визначити місце худож. явища в сусп. житті й осягнути твір у неподільній цілісності. Найдавнішими зразками А. х. т. є твори Демокріта "Про поезію" (5 ст. до н. е.), Арістотеля (4 ст. до н. е.). Літ. розвиток визначив еволюцію і спрямування аналітичних прийомів і засобів. Так, класицизм зосереджував увагу на відповідності твору чіткій сукупності правил (Н. Буало, Ф. Малерб). На Україні принципи класицизму утверджувались у працях Ф. Прокоповича, проте вони зазнавали істотного впливу теорії барокко (М. Довгалевський, Г. Кониський та ін.). У 19 ст. А. х. т. тяжів до позитивістської описовості, розвиваючись, проте, в різних напрямах (культурно-історична школа: І. Тен, Ш. Сент-Бев, О. М. Пипін, М. С. Тихонравов; міфологічна школа: брати Грімм, Ф. І. Буслаєв, на Україні — О. О. Котляревський; порівняльно-історичний метод: П. Бенфей, О. М. Веселовський, О. М. Пипін, на Україні — І. Я. Франко, М. П. Дашкевич; психологічна школа: О. О. Потебня, Д. М. Овсянико-Куликовський, О. Г. Горнфельд та ін.). А. х. т. в укр. літературознавстві 19 ст. позначений впливом фольклорно-етнографічних тенденцій (М. Максимович, М. Костомаров, П. Куліш). На основі соціально значимих ідей А. х. т. здійснювали революц. демократи В. Бєлінський, М. Чернишевський, М. Добролюбов, Леся Українка, П. Грабовський. Особлива роль у розвитку методологічних засад А. х. т. на Україні належить І. Франкові, який у працях з естетики і літературознавства висунув багато новаторських ідей, пов'язаних із сприйняттям худож. твору в єдності його естетичних, соціальних та соціально-психологічних характеристик. На поч. 20 ст. помітний вплив на А. х. т. мали ідеї представників формального методу, які розглядали твір поза зв'язками з реальною дійсністю, як явище самодостатнє — зі своїми, лише йому притаманними законами (ОПОЯЗ, англо-американська "нова критика", франц. структуралізм і т. ін.). У 20 — 30-х pp. з'являються спроби подолати однобічність формального методу шляхом еклектичного привнесення в нього елементів соціології л-ри (т. з. формально-соціологічний метод; на Україні — Ю. О. Меженко, О. К. Дорошкевич, Михайло Доленго). Усвідомлення недостатності якогось одного з підходів спонукало до спроб комплексного, всебічного, у викладанні л-ри — проблемного аналізу, при якому твір розглядається в різних площинах. Проте за всебічністю часом губиться цілісність худож. твору. Тому, як реакція, виникає течія т. з. системно-цілісного аналізу, що передбачає істор. дослідження твору, його джерел і водночас максимальну увагу до індивідуального стилю, своєрідності письменника, певної нац. л-ри. Плідним є підхід до літ. твору як поетичного світу, що передбачає врахування таких компонентів худож. явища: внутрішня форма слова, фабула, сюжет, образ автора, читач. Його різною мірою обгрунтували В. Асмус, М. Бахтін, О. Біленький, Д. Лихачов. Принципи А. х. т. в рад. літ.-художній критиці грунтуються на марксистсько-ленінській методології. Вони глибоко розроблені в творах і висловлюваннях К. Маркса, Ф. Енгельса, В. І. Леніна, присвячених проблемам л-ри і мистецтва, в яких дано взірці справді наукового А. х. т., що грунтується на єдності соціологічного та естетичного підходу до худож. твору. Марксистський напрям А. х. т. успішно розвивали К. Цеткін, А. Луначарський, В. Воровський, М. Ольмінський та ін.

■ Літ.: Про літературно-художню критику

[Постанова ЦК КПРС]. "Радянське літературознавство", 1972,№ 2; Франко І. Я. Із секретів поетичної творчості. В кн.: Франко І. Я. Зібрання творів, т. 31. К., 1981; Гиршман М., Громяк Р. Целостный анализ художественного произведения. Донецк, 1970; Лотман Ю. М. Анализ поэтического текста. Л., 1972; Фролова К. П. Аналіз художнього твору. К., 1975; Левидов А. М. Автор — образ — читатель. Л., 1983; Лесик В. В. Введение в марксистско-ленинскую методологию литературоведения. Львов, 1984; Федоров В. В. О прнроде поэтической реальности. М., 1984.

В. С. Брюховецький.