АРГЕНТИНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Аргенти́нська література

• Аргентинська література

- л-ра аргент. народу. Створюється ісп. мовою. Фольклор індіан. племен, які жили на тер. Аргентіни, до нашого часу не дійшов. А. л. колоніального періоду (16 — поч. 19 ст.) розвивалася під впливом л-ри Іспанії (хроніка М. дель Барко Сентенери "Аргентіна та завоювання Ріо-де-ла-Плати", 1602; хроніка Р. Діаса де Гусмана "Рукописна Аргентіна", 1612, тощо). У творах кін. 18 ст. помітний вплив франц. Просвітительства (вірші М. де Лавардена, Д. де Аскуенаги). В роки антиісп. війни 1810 — 26 і нац.-визвольного руху в А. л. панував революц.-патріотичний класицизм (публіцистика Б. де Монтеагудо; поезія Е. де Луки, Х. Круса Варели). "Патріотичний марш" В. Лопеса-і-Планеса (1810) став нац. гімном Аргентіни.

Після проголошення незалежності країни (1816) в л-рі утвердився романтизм. Видатний представник нового напряму — поет і філософ Е. Ечеверріа — автор поеми "Полонянка" (1837), пройнятої антиісп. настроями. Перші твори аргент. романтичної прози належать історику і літературознавцю Х. М. Гутьерресу (новели "Людинамурашка", "Капітан патриціїв", обидві — 1838) та Х. Мармолю (роман "Амалія", 1855). Одним з провідних представників революц. романтизму був публіцист і громадський діяч Д. Ф. Сарм'єнто.

Набула поширення "література гаучо", основою якої став фольклор жителів пампи' (пісні-імпровізації — відала, трісте, сьєліто). До тем з життя зверталися Б. Ідальго — перший нац. поет Аргентіни, поети І. Аскасубі, Е. дель Кампо; вершина "літератури гаучо" — епічна поема Х. Р. Ернандеса "Мартін Ф'єрро" (ч. 1 — 2, 1872 — 79), сповнена глибокого співчуття до селян, позбавлених рідної землі. З серед. 19 ст. виникла т. з. костумбристська л-ра (див. Костумбризм), яка відтворювала нар. побут і звичаї. Творчість прозаїків Л. В. Лопеса, Е. Вільде, М. Кане, поетів К. Гідо-і-Спано, Р. Гутьєрреса та ін. підготувала грунт для розвитку реалізму в А. л. Серед перших творів критичного реалізму — роман Х. Мартеля (справж. — Х. Міро) "Біржа" (1890), в якому зображено зародження капіталізму в країні. Широко відомими стали твори сатирика Х. С. Альвареса (псевд. — Фрай Мочо), романи Р. Х. Пайро ("Кумедні пригоди онука Хуана Морейри", 1910), Б. Лінча ("Стерв'ятники Флоріди", 1916), Р. Гуїральдеса ("Дон Сегундо Сомбра", 1926). Реалістич. напрям у драматургії утверджували п'єси Ф. Санчеса. У кін. 19 — на поч. 20 ст. в А. л. поширюються натуралізм (проза Е. Камбасереса), декадентська л-ра (поезія Л. Діаса, проза А. де Естради), велику роль у цей час відіграє модерністська л-ра (Е. Ларрета, Л. Лугонес та ін.), вплив якої послаблюється на кін. 20-х pp. У серед. 20-х pp., у період піднесення демокр. руху, утворилося два літ. об'єднання письменників: естетсько-формалістська група "Флоріда" [Л. Лугонес, Х. Л. Борхес, Уго Васт (справж. — Г. М. Сувіріа), Л. Маречаль, Е. Мальєа] і група реалістів "Боедо", представники якої порушували соціальні проблеми, — Р. Арльт (романи "Семеро божевільних", 1929; "Вогнемети", 1931), А. Юнке (справж. — А. Гондольфі, зб. оповідань "Паперові кораблики", 1926), Е. Кастельнуово, Л. Гудіньйо' Крамер. Соціальні теми порушував М. Гальвес у романах "Нача Регулес" (1919) та "Історія передмістя" (1922). Творчість поета Ф. Гонсалеса Туньйона зазнала впливу В. Маяковського.

Після 2-ї світової війни загострилась боротьба між прогрес. реалістич. мистецтвом і різними течіями бурж.-декадентської л-ри. Для лірики 40-х років характерне поєднання модерніст. і реалістичних тенденцій навіть у творчості одного і того ж письменника (Е. Верніке). Видатним майстром і зачинателем новітньої латиноамер. прози був Х. Л. Борхес. У романах Х. Б'янко "Щури" (1943), М. Мухіки Лайнеса "Ідоли" (1953) звучать мотиви зневіри людини в майбутньому. Реалістич. тенденції в сучас. А. л. відстоювали Е. Л. Кастро (роман "Остров'яни", 1944), Б. Вербітськи (роман "Маленька сім'я", 1951). Пробудження класової свідомості трударів відображено в романах А. Варели "Темна ріка" (1943) та ін., епіч. поемі "Невичерпне добриво" (1967), повісті Р. Ларри "Гран-Чако" (1947). До теми нар. боротьби зверталися прозаїки Х. Х. Манаута, Х. А. Флоріані, драматурги Л. Барлетта, О. Драгун, А. Кусані. Значним явищем А. л. є творчість Х. Кортасара (зб. оповідань "Таємна зброя", 1959; романи "Премії", 1960; "Гра в класи", 1963; "Хтось, хто поряд з нами", 1977; "Поза часом", 1982, та ін.), для якої характерні синтез реалістич. аналізу та символічних узагальнень, поєднання нац. конкретності з універсальністю підходу до соціальних явищ. Важливі проблеми сучас. життя аргент. суспільства порушують А. Кастільйо (збірки оповідань "Жорстокі оповідання", 1966; "Пантери і час", 1971; роман "Спраглий", 1985), А. Конті (роман "Маскаро, американський мисливець", 1975). Серед визначних письменників середнього і молодшого покоління А. л. — Л. Хеккер, Х. Асіс, Р. Піхліліа, Д. Мояноль, Е. Тіссон, Х. Х. Ернандес, П. Оргамбіде, М. Граната, С. Іпарагірре, С. Гаут вель Хартман, Б. Гідо та ін. Принципи реалістич. мистецтва відстоювали А. П. Паласьоса, Е. Мартінес Естрада, М. Р. Олівер, Е. Агості та ін.

Укр. трудова еміграція в Аргентіні видавала газети "Пролетар", "Українська робітнича газета" (1932 — 35) та ін. На поч. 30-х pp. вийшов "Українсько-іспанський словар" (укладач — Т. Петрівський), укр. мовою опубліковано твори A. Чайковського ("Віддячився"), Ю. Шкрумеляка ("Чота крилатих"). У 1935 було засн. прогресивне товариство ім. Т. Г. Шевченка, почав виходити щорічний календар "Світло", де друкувалися матеріали про укр. письменників. У 1939 в календарі вийшла стаття про Т. Шевченка, добірка його віршів, а також вірші І. Франка, Лесі Українки, П. Грабовського та ін. У 1941 під рубрикою "Великий поет-борець Тарас Григорович Шевченко" було надрук. кілька уривків з віршів поета ("Не жди сподіваної волі", "Розкуються незабаром заковані люди", "Вставайте, кайдани порвіте" та ін.), вірш, присвячений Кобзареві, подано інформацію про укр. бібліотеки ім. Шевченка в Аргентіні та Уругваї. В наступні роки друкуються твори укр. рад. поетів, зокрема П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри. Після 2-ї світової війни в Аргентіні розгорнули діяльність культур.-осв. т-ва ім. Лесі Українки, ім. І. Франка та ін., які встановили тісні зв'язки з Рад. Україною. В 50-х pp. в укр. вид-ві "Перемога" (Буенос-Айрес) видано укр. мовою "Кобзар" (передмова — ісп. і англ. мовами), повість B. Василевської "Зорі над озером", оповідання Б. Грінченка "Олеся — маленька героїня". Вид-во "Овид" (Буенос-Айрес) 1955 опубл. роман; "Дон Сегундо Сомбра" Р. Гуїральдеса (укр. перекл. О. Сацюка), епічну поему "Мартін Ф'ерро" Х. Р. Ернандеса (укр. перекл. В. Кутульського). В 1961 в Буенос-Айресі опубліковано книжку А. Х. Баттістеси "Тарас Шевченко", в якій подано короткий огляд життя і творчості поета, наведено прозовий переклад "Заповіту". В грудні 1983 газ. "Українське слово" надрукувала вірші В. Симоненка в перекладі ісп. мовою Л. Голосвана. У 1987 у вид-ві "Картаго" вийшла зб. оповідань Ю. Покальчука "Тінь", присвячена нікараг. революції, його доповідь "Гоголь і Борхес", виголошена на міжнар. конференції "Світ Борхеса" (1 — 5 квітня 1987), опубл. в журн. "Revista universitaria" ("Університетський журнал"). На Україні перекладено окремі твори Х. Кортасара, Х. Л. Борхеса, Р. Ларри, А. Варели, У. Костаніні, Ф. Соррентіно, Х. Абалоса, А. Кусані, М. Ернандеса, Д. Ф. Сарм'єнто та ін. Вийшли збірки "Пісні Севастополя", "Сучасна латиноамериканська повість" (обидві — 1978), "Слово, народжене в борні. Поезія та проза молодих латиноамериканських письменників" (1984) та ін. Серед перекладачів — Л. Олевський, Ю. Покальчук, С. Борщевський, В. Кордун, О. Буценко та ін.

■ Літ.: Формирование национальных литератур Латинской Америки. М., 1970; Торрес-Риосеко А. Большая латиноамериканская литература. М., 1972; Художественное своеобразие литєратур Латинской Америки. М., 1976; Культура Аргентини. М., 1977; Покальчук Ю. На шляху до нової свідомості (Тема праці в сучасному романі Аргентіни й Уругваю). К.,1977; Покальчук Ю. Сучасна латиноамериканська проза. К., 1978; Жердинівська М. Література гаучо. "Всесвіт", 1973, № 12.

Ю. В. Покальчук.