АКМЕЇЗМ

АКМЕЇ́ЗМ

• АКМЕЇЗМ

(від грец. 'ακμή — вершина, розквіт)

- модерністська течія в рос. поезії 10-х pp. 20 ст., яка сформувалася в умовах кризи бурж. мист-ва передреволюц. часу. Теоретики А. — М. Гумільов і С. Городецький проголошували (журн. "Аполлон", 1913, № 1) відхід від символізму з його затемненістю, езотеричністю і містицизмом, зашифрованою багатозначністю слова, утверджуючи натомість класичну ясність і простоту, повернення до реального світу речей. Проте деклароване акмеїстами сприйняття світу "у всій сукупності прекрасного і потворного" не виходило за рамки пасивного споглядання і було позбавлене перспективи соціальних перетворень. Один з осн. постулатів А. пов'язаний з утвердженням культу первісно-біол. начала в людині, протиставленого соціальності сучас. світу. Звідси — ін. варіант назви цієї літ. течії — адамізм (від імені біблійної першої людини — Адама). Термін "адамізм" у творчості різних поетів набував різного змісту (напр., у поезії М. Гумільова він означав утвердження сильної особистості). Акмеїсти розробили ущільнений, ощадний і лаконічний поетичний стиль, спрямований на вираження філос. проблематики. Серед представників А. — члени літ. гуртка "Цех поэтов" (1911 — 1914) М. Кузмін, А. Ахматова, М. Зенкевич, О. Мандельштам, В. Нарбут та ін. А. припинив існування після Великої Жовтн. соціалістич. революції. Колишні акмеїсти А. Ахматова, О. Мандельштам стали визначними рад. поетами, активно працювали в рад. л-рі С. Городецький, В. Нарбут. На Україні А. не набув поширення.

■ Літ.: Бушмин И. Поэтическое искусство Мандельштама. М., 1964; Жирмунский В. Творчество Анны Ахматовой. М., 1973.

Л. Р. Світайло.