ЗАРЯН НАЇРІ

ЗАРЯ́Н Наїрі

• ЗАРЯН Наїрі

[справж. — Єгіазарян Айастан Єгіазарович; 31.XII 1900 (13.I 1901), с. Хараконіс Ванського вілайєту, Туреччина — 11.VII 1969, Єреван]

- вірм. рад. письменник. Член КПРС з 1930. Закінчив 1927 Єреван. ун-т. Поеми "Грануш" (1925), "У листопадові дні" (1926), "Будівельники" (1927), "Рушанська скеля" (1930), "Сако Мікінян" (1933), зб. публіцистич. поезії "Відродження" (1937), роман "Ацаван" (ч. 1 — 2, 1937 — 47) присвячені громадян. війні та соціалістич. перетворенням у республіці. У збірках віршів і поем "Бойовий клич" (1941), "Помста" (1942), "Слухайте, віки" (1943) показав героїзм рад. народу у Великій Вітчизн. війні. Життя повоєнного села відтворив у п'єсах "Сад біля хати" (1947), "Біля джерела" (1950), "Дослідне поле" (1952). Роман "Пан Петрос та його міністри" (1958) — про події у Вірменії 1918 — 19 під час владарювання дашнацької партії. Видав зб. лірич. віршів "Чекаю на тебе" (1968). Вершиною творчості З. є трагедія "Ара Прекрасний" (1946), написана в традиціях вірм. історіографії та антич. класики. Переказав прозою епос "Давид Сасунський" (1966). Україні присв. поезії "Київ наш", "Поздоровлення українським письменникам", "Лист Максимові Рильському", "Товаришам, що полягли в боях", ряд статей ("Володар у царстві духу" і "Український Прометей" — про Т. Шевченка). Переклав "Заповіт" Т. Шевченка, деякі поезії П. Тичини, М. Рильського. Окремі твори З. опубл. укр. мовою в перекладах П. Тичини, В. Кочевського, О. Новицького, М. Артеменка та В. Маміконяна.

♦ Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Радянська література народів СРСР. К., 1952; Ацаван. К., 1958; [Вірші]. В кн.: Вірменська радянська поезія. Антологія. К., 1980; Рос. перекл. — Стихи. М., 1963; Ацаван. М., 1965.

■ Літ.: Даронян С. Наири Зарьян. М., 1978.

С. Г. Амірян.